Від Івана, розділ 11

  1. Був же хворий один, Лазар у Віфанії, із села Марії й сестри її Марти.
  2. А Марія, що брат її Лазар був хворий, була та, що помазала Господа миром, і волоссям своїм Йому ноги обтерла.
  3. Тоді сестри послали до Нього, говорячи: Ось нездужає, Господи, той, що кохаєш його!…
  4. Як почув же Ісус, то промовив: Не на смерть ця недуга, а на Божу славу, щоб Син Божий прославився нею.
  5. А Ісус любив Марту, і сестру її, і Лазаря.
  6. А коли Він почув, що нездужає той, то зостався два дні на тім місці, де був.
  7. Після ж того говорить до учнів: Ходімо знову в Юдею.
  8. Йому учні сказали: Учителю, таж допіру юдеї хотіли камінням побити Тебе, а Ти знов туди підеш?
  9. Ісус відповів: Хіба дня не дванадцять годин? Як хто ходить за дня, не спіткнеться, цьогосвітнє бо світло він бачить.
  10. А хто ходить нічної пори, той спіткнеться, бо немає в нім світла.
  11. Оце Він сказав, а по тому говорить до них: Друг наш Лазар заснув, та піду розбудити Його.
  12. А учні сказали Йому: Як заснув, то він, Господи, видужає.
  13. Та про смерть його мовив Ісус, вони ж думали, що про сонний спочинок Він каже.
  14. Тоді просто сказав їм Ісус: Умер Лазар.
  15. І Я тішусь за вас, що там Я не був, щоб повірили ви. Та ходімо до нього.
  16. Сказав же Хома, називаний Близнюк, до співучнів: Ходімо й ми, щоб із Ним повмирати.
  17. Як прибув же Ісус, то знайшов, що чотири вже дні той у гробі.
  18. А Віфанія поблизу Єрусалиму була, яких стадій з п'ятнадцять.
  19. І багато з юдеїв до Марти й Марії прийшли, щоб за брата розважити їх.
  20. Тоді Марта, почувши, що надходить Ісус, побігла зустріти Його, Марія ж удома сиділа.
  21. І Марта сказала Ісусові: Коли б, Господи, був Ти отут, то не вмер би мій брат…
  22. Та й тепер, знаю я, що чого тільки в Бога попросиш, то дасть Тобі Бог!
  23. Промовляє до неї Ісус: Воскресне твій брат!
  24. Відказує Марта Йому: Знаю, що в воскресення останнього дня він воскресне.
  25. Промовив до неї Ісус: Я воскресення й життя. Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити.
  26. І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, повіки не вмре. Чи ти віруєш в це?
  27. Вона каже Йому: Так, Господи! Я вірую, що Ти Христос, Син Божий, що має прийти на цей світ.
  28. І промовивши це, відійшла, та й покликала нишком Марію, сестру свою, кажучи: Учитель тут, і Він кличе тебе!
  29. А та, як зачула, квапливо встала й до Нього пішла.
  30. А Ісус не ввійшов був іще до села, а знаходивсь на місці, де Марта зустріла Його.
  31. Юдеї тоді, що були з нею в домі й її розважали, як побачили, що Марія квапливо встала й побігла, подалися за нею, гадаючи, що до гробу пішла вона, плакати там.
  32. Як Марія ж прийшла туди, де був Ісус, і Його вгледіла, то припала до ніг Йому та й говорила до Нього: Коли б, Господи, був Ти отут, то не вмер би мій брат!
  33. А Ісус, як побачив, що плаче вона, і плачуть юдеї, що з нею прийшли, то в дусі розжалобився та й зворушився Сам,
  34. і сказав: Де його ви поклали? Говорять Йому: Іди, Господи, та подивися!
  35. І закапали сльози Ісусові…
  36. А юдеї казали: Дивись, як кохав Він його!
  37. А з них дехто сказали: Чи не міг же зробити Отой, Хто очі сліпому відкрив, щоб і цей не помер?
  38. Ісус же розжалобивсь знову в Собі, і до гробу прийшов. Була ж то печера, і камінь на ній налягав.
  39. Промовляє Ісус: Відваліть цього каменя! Сестра вмерлого Марта говорить до Нього: Уже, Господи, чути, бо чотири вже дні він у гробі…
  40. Ісус каже до неї: Чи тобі не казав Я, що як будеш ти вірувати, славу Божу побачиш?
  41. І зняли тоді каменя. А Ісус ізвів очі до неба й промовив: Отче, дяку приношу Тобі, що Мене Ти почув.
  42. Та Я знаю, що Ти завжди почуєш Мене, але ради народу, що довкола стоїть, Я сказав, щоб увірували, що послав Ти Мене.
  43. І, промовивши це, Він скричав гучним голосом: Лазарю, вийди сюди!
  44. І вийшов померлий, по руках і ногах обв'язаний пасами, а обличчя у нього було перев'язане хусткою… Ісус каже до них: Розв'яжіть його та й пустіть, щоб ходив…
  45. І багато з юдеїв, що посходилися до Марії, та бачили те, що Він учинив, у Нього ввірували.
  46. А деякі з них пішли до фарисеїв, і їм розповіли, що Ісус учинив.
  47. Тоді первосвященики та фарисеї скликали раду й казали: Що маємо робити, бо Цей Чоловік пребагато чуд чинить?
  48. Якщо так позоставимо Його, то всі в Нього ввірують, і прийдуть римляни, та й візьмуть нам і Край, і народ!
  49. А один із них, Кайяфа, що був первосвящеником року того, промовив до них: Ви нічого не знаєте,
  50. і не поміркуєте, що краще для вас, щоб один чоловік прийняв смерть за людей, аніж щоб увесь народ мав загинути!
  51. А того не сказав сам від себе, але, первосвящеником бувши в тім році, пророкував, що Ісус за народ мав умерти,
  52. і не лише за народ, але й щоб сполучити в одне розпорошених Божих дітей.
  53. Отож, від того дня вони змовилися, щоб убити Його.
  54. І тому не ходив більш Ісус між юдеями явно, але звідти вдавсь до околиць поближче пустині, до міста, що зветься Єфрем, і тут залишався з Своїми учнями.
  55. Наближалася ж Пасха юдейська, і багато-хто з Краю вдались перед Пасхою в Єрусалим, щоб очистити себе.
  56. І шукали Ісуса вони, а в храмі стоявши, гомоніли один до одного: А як вам здається? Хіба Він не прийде на свято?
  57. А первосвященики та фарисеї наказа дали: як дізнається хто, де Він перебуватиме, нехай донесе, щоб схопити Його.
Поделиться:
Facebook ВКонтакте Twitter